Група №17 Технології Тема уроку: Виконання кольорової вапняно-піщаної штукатурки (27.03.20)

Виконання вапняно-піщаної кольорової штукатурки

Кольорові вапняно-піщані штукатурки — найекономічніший вид кольорового обштукатурювання, який виконують на розчині з вапняного тіста без домішок або з ними (10...20 % цементу, кварцового або мармурового піску), а також відповідного кольору пігменту. Вони призначені переважно для обштукатурювання фасадів і значно рідше застосовуються для внутрішнього опорядження будинків.

Кольорова вапняно-піщана декоративна штукатурка складається з таких шарів: підготовчого (набризк і ґрунт), який виконують звичайним розчином, і опоряджувального (накривки), який виконують декоративним розчином. Товщина декоративного шару штукатурки залежить від обраного виду опорядження (рустовка, рваний камінь тощо) і зернистості заповнювачів, що входять до складу розчину. Товщина накривного декоративного шару становить 6...25 мм, а то й більше. Щоб одержати якісну декоративну штукатурку, для її ґрунтувального шару доцільно додавати сухі суміші, які виготовляють у повному обсязі залежно від потреби. Пісок для ґрунтувального шару використовують переважно річковий, з постійним зерновим складом, середньозернистий із вмістом 35...40 % зерен крупністю 0,6...1,2 мм і не менше ніж 15 % зерен крупністю 1,2...2,5 мм. Вапняне тісто після гашення витримують не менше ніж місяць або відразу після виготовлення очищають крізь вібросито.

У складі ґрунтувального шару використовують цемент марки 300 і кальцієве вапно 1-го сорту при середньозернистих пісках, забезпечуючи його міцність не нижче, ніж міцність декоративного шару. Щоб ґрунтувальний шар не пересихав і на ньому не з'являлися усадкові тріщини у період тужавлення, його зволожують протягом 4...7 діб. Накривний шар наносять на вологий ґрунтувальний шар наступного дня.

Склад розчинів для декоративного накривного шару, вид і крупність заповнювачів мають відповідати проекту, а колірну фактуру підбирають пробами і погоджують з представниками авторського нагляду. Така штукатурка після опорядження імітує осадову породу – пісковик, природний камінь тощо.

Приготування розчинів. Приготовляють декоративні розчини, як правило, в умовах будівельного майданчика з готових сухих сумішей з використанням засобів механізації, як для звичайних розчинів, а за малих – уручну. Щоб запобігти неоднорідному фарбуванню, декоративні суміші ретельно перемішують і дозують, особливо у тих випадках, коли для опорядження потрібно кілька замісів. Вручну розчин виготовляють так. Спочатку суху суміш перегарцьовують. Окремо розводять водою вапняне тісто, одержане вапняне молоко виливають у перегарцьовану суміш І перемішують її.

Для приготування кольорових розчинів велике значення має точність дозування всіх складових — неправильне дозування не тільки позначається на якості штукатурки, а й призводить до порушення її заданих декоративних властивостей.

Декоративний шар штукатурки наносять за 2 — 3 прийоми (залежно від його товщини) за допомогою звичайної штукатурної кельми. Спочатку виконують перший декоративний шар набризку, який не розрівнюють, а витримують 1...2 год, щоб він частково затужавів. Після цього наносять наступні шари розчину, які розрівнюють і ущільнюють напівтерками або правилами. Наносити розчин можна також звичайними форсунками пневматичної дії.

Якщо декоративна штукатурка має бути рівною, то поштукатурену поверхню затирають терками або загладжують гладилками. Для надання штукатурці міцності поверхню протягом 6...8 днів змочують водою.

Для створення рисунка або рельєфної фактури, схожої на камінь, зовнішній шар кольорової вапняно-піщаної штукатурки обробляють у пластичному чи напівтвердому стані або наносять набризк.

Оброблення по напівпластичному розчину. Після тужавлення нанесеного вапняно-піщаного розчину для отримання гладенької штукатурки його затирають терками або загладжують гладилками. Затирають поверхню рівномірними спіралеподібними рухами терки (вкругову) або однаковими по довжині розмахами терки (врозгін).

Циклюють  поверхні для отримання зернистих фактур під пісковик через 1,5-2 год після нанесення опоряджувального шару. Після циклювання опоряджена поверхня набирає шорсткості або штрихової фактури і стає подібною до природного каменю. Крім того, опоряджена таким чином поверхня стає блискучою за рахунок того, що зерна кварцового піску і слюди під час циклювання очищаються від плівки цементу і їх блиск відновлюється. Цю роботу можна виконувати як на всій поверхні, так і на окремих її ділянках, у вигляді каменів прямокутної або квадратної форми. Кожен прямокутник каменю циклюють окремо, пересуваючи циклю на сумісних каменях у взаємно перпендикулярних напрямкам по правилах, що забезпечує отримання різних відтінків. Залежно від розмірів зерен заповнювача-піску одержують дрібно- (пісок розміром до 0,6 мм, товщина накривки 5...8 мм), крупно- (пісок до 1,2 мм, накривка — 8...10 мм) та грубозернисту (пісок до 3 мм, накривка 10...12 мм) фактури. Після циклювання штукатурку очищають м'якою сухою щіткою.

Дрібну насічку отримують унаслідок торцювання поверхні цвяховою або гумовою щіткою для отримання фактури під природний камінь (пісковики, туфи).

Опорядження по пластичному розчину. Фактуру «травертино» отримують торцюванням свіжонанесеного шару світложовтої накривки, яка загладжена металевою гладилкою, жорсткою волосяною щіткою з наступним пригладжуванням металевою теркою.

Торцювання «під дрібну ніздрювату фактуру» здійснюють по свіжонанесеному та загладженому шару накривки за допомогою змоченої у мильній воді гумової губки.

Оброблення металевою щіткою «під черепашник» виконують так. Свіжонанесений і вирівняний накривний шар обробляють жорсткою металевою щіткою (дріт до 1 мм завтовшки та 8...10 см завдовжки), вибираючи раковини (чарунки).

Штриховку-начіс виконують за допомогою м'якої сталевої щітки (дріт 0,1 мм завтовшки, 10...12 см завдовжки) по свіжонанесеному та вирівняному накривному шару. Обробляють поверхню великими штрихами. На другий день тампоном знімають частинки розчину, які нещільно прилягають до основи.

Накатування валиком (рис. 7) здійснюють по свіжому шару накривки. Поверхню валика (діаметром 12 см) роблять рифленою чи обтягують сталевою сіткою. Глибина рельєфу рисунка не повинна перевищувати 5 мм. Працюючи з валиком, до поверхні прикладають рейку або напівтерок і пересувають валик уздовж них, як по напрямній. При цьому потрібно стежити за тим, щоб тиск на валик весь час був однаковим.

Для оброблення борознами (рис. 8, а, б) на підготовчий шар наносять пластичний тістоподібний розчин, який спочатку розрівнюють напівтерком, а потім, доки він не затужавів, обробляють малкою, протягуючи її по лінійці.

 Оброблення штукатурки борознами за допомогою лекал: а — лекала; б— оброблення штукатурки.

Рифлену поверхню можна отримати і у разі оброблення поверхні штампом з рисунком, який може бути виготовлений з деревини, гуми, листової гофрованої сталі, відлитий із свинцю, бабіту (рис. 9). Обробляючи поверхню штамповками, на ній здебільшого виконують рисунок у вигляді рельєфного фриза. Якщо штамповка не має певного рисунка, то нею можна оздобити всю поверхню під рельєфний камінь. Щоб валики і штамповки під час роботи не забивались розчином, їх періодично змащують мильною водою, гасово-стеариновою сумішшю тощо.

Комбіновану фактуру отримують послідовним обробленням нанесених декоративних шарів: нарізуванням їх у різних напрямках лопаткою, накатуванням валиком чи штампуванням штампом і набризкуванням.

Нанесення накривного шару набризкуванням (рис. 10). Виконуючи набризкування, на опоряджувальний шар штукатурки наносять кольоровий розчин у вигляді бризок. Розчин для набризкування має бути більшої рухомості.

 Види фактур, отриманих набризкуванням:

а — дрібнозерниста; б— крупнозерниста.

Набризкування із використанням, стисненого повітря виконують форсункою по тільки-но вирівняному ґрунту. Отримують найрізноманітнішу фактуру набризку.

Набризкування через сітку (рис. 11, а) з отворами від 2,5 х 2,5 до 10 х 10 мм виконують штукатурною лопаткою із сокола рівномірними кидками, що важливо для отримання рівномірної фактури. Чим більший розмір отворів сітки, тим грубіша фактура створюватиметься на поверхні. Розчин на поверхню накидають кілька разів на одній ділянці. Проходячи через сітку, розчин розподіляється на поверхні горбиками і утворює залежно від розміру сітки дрібну чи грубошерсту поверхню.

 Способи отримання набризку:

а — через сітку; б—з віника; в – зі щітки.

Набризкування з віника або жорсткої малярної чи щетинної одежної щітки (рис. 11, б, в) застосовують тоді, коли треба отримати фактуру «сніговими пластівцями» чи «італійське оздоблення», а також фактуру «під шубу». Для виконання набризкування віник або щітку змочують у розчині і, наблизившись до поверхні, ударяють ними по металевій або дерев'яній паличці. При цьому на поверхні створюється своєрідна рельєфна фактура, так звана «шуба». Під час роботи паличку слід увесь час тримати на однаковій відстані від поверхні й набризкувати суміш однаковими рухами щітки. Глибина рельєфу набризку залежить від густини розчину: чим густіший розчин, тим рельєф фактури буде глибшим, грубішим, і навпаки. Виконуючи набризкування з одежної щітки, її змочують у розчині, наближають до поверхні й проводять по ній дерев'яну паличку рухом на себе. При цьому пружна волосінь щітки відкидатиме краплини розчину на поверхню.

Набризкування «сніговими пластівцями» виконують так: на грунт наносять накривной шар темного кольору, який розрівнюють і ущільнюють напівтерком. Поверх незатверділого шару темної накривки віником накидають окремими плямами накривку білого кольору (звичайно вапняний розчин з мармуровим піском), яку злегка загладжують металевою гладилкою.

«Італійське оздоблення» виконують так само, як і набризкування «сніговими пластівцями», тільки перший накривний шар наносять світло-зеленого кольору і розрівнюють його металевою гладилкою, а другий шар — жовтого кольору трохи загладжують металевою гладилкою.

Виконуючи набризкування великими кидками, штукатурною лопаткою із сокола роблять кидки розчину однакових розмірів і укладають один біля одного (рис. 12).

                          Організація праці

Організація праці опоряджувальників має забезпечувати ефективне використання робочого часу, засобів механізації і матеріальних ресурсів із метою підвищення продуктивності праці, скорочення термінів будівництва, поліпшення його якості. Це досягається дотриманням вимог наукової організації праці (НОП), яка передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних і соціально-економічних заходів.

Найважливіша вимога НОП — поділ і кооперування праці. Кількісний і професійно-кваліфікаційний склад бригади має відповідати виду, трудомісткості й термінам виконання робіт із дотриманням стабільного складу виконавців. В умовах ринкової економіки найефективніші збільшені комплексні бригади, які суміщують кілька професій. Під час виконання опоряджувальних робіт застосовують ланкову або бригадну систему організації праці. За ланковою системою ланки спеціалізуються на певному виді опоряджувальних робіт згідно з планом-завданням. Бригадну систему застосовують частіше, при цьому бригада та її складові ланки мають спільний план-завдання.

Бригади бувають спеціалізовані та комплексні. Спеціалізовані бригади складаються з робітників однієї професії, які виконують один вид опоряджувальних робіт (штукатурні, малярні тощо). Праця у таких бригадах поділяється за складністю робіт відповідно до розрядів робітників.

Комплексні бригади виконують кілька видів робіт, пов'язаних з опорядженням будинку, і складаються з робітників кількох професій (штукатурів, плиточників, малярів). У таких бригадах існує суміщення професій.

Ефективною формою організації виробництва і праці при виконанні опоряджувальних робіт (штукатурних, малярних тощо) є застосування спеціалізованих екіпажів. їх формують за професійною ознакою, застосовують прогресивну технологію виконання робіт та комплексну механізацію, використовують штукатурні й малярні станції. Екіпажна форма організації передбачає застосування потоково-розчленованого методу для проведення опоряджувальних робіт. Комплекс робіт поділяють на окремі процеси, які виконують спеціалізовані ланки.

До складу бригади можуть входити робітники (машиністи), які обслуговують окремі машини, що забезпечить загальну зацікавленість у створенні кінцевої продукції. При цьому машиніста зараховують до складу будівельної організації або залишають у складі управління механізації. Продуктивність праці робітника залежить від правильної організації його робочого місця. Робочим місцем називають частину виробничої площі, призначену для виконання певного обсягу трудових дій одним або кількома працівниками.

Робочі місця можуть бути стаціонарними і пересувними. На будівництві при виконанні опоряджувальних робіт майже немає стаціонарних робочих місць, адже робітник разом із пристроями і матеріалами під час виконання роботи пересувається з однієї ділянки приміщення на іншу.

На робочому місці штукатура мають бути обладнання, матеріали і знаряддя праці, потрібні для виконання опорядження, їх розміщують так, щоб під час роботи не доводилося робити зайвих рухів. Ручний інструмент, який беруть правою рукою, має лежати справа, а той, що беруть лівою рукою, — зліва. Якщо для роботи потрібен столик, то його встановлюють так, щоб з цього місця можна було виконати якнайбільший обсяг роботи. Велике значення для організації робіт має своєчасна підготовка матеріалів і поточне забезпечення ними опоряджувальників. Тому в спеціально відведених приміщеннях заздалегідь сортують плитки, розкроюють лінолеум, приготовляють розчини і мастики. Підготовлені матеріали в процесі роботи ритмічно подають на робочі місця.

До початку штукатурних робіт у будинку потрібно закінчити такі роботи:

улаштування всіх видів основ під «чисті» підлоги;

улаштування перегородок із законопачуванням щілин по периметру;

улаштування віконних та двірних блоків із законопачуванням щілин між коробками і стінами;

улаштування вбудованих шаф і підвіконників, обштукатурення ніш, стін за приладами опалення і борозен під приховану проводку опалення, обштукатурення поверхні за трубами і ніш електрощитків;

установлення вентиляційних коробів, прочищення вентиляційних каналів;

установлення шаф для електроосвітлювальних і низьковольтних приладів;

закріплення перегородок до несівних конструкцій із заповненням розчином і затиранням місць прилягання;

основні санітарно – технічні роботи (монтаж і випробування систем центрального опалення, водопроводу, каналізації і газопроводу);

перевірка у стінах вентиляційних каналів і газоходів;

прокладання прихованої електропроводки для силових освітлювальних і слабких струмів;

закріплювання гачків для підвішування світильників;

установлення огорож, сходів, балконів;

установлення стояків електрообладнання (електроосвітлення, телефонізації, телебачення);

установлення стояків сміттєзбірників; очищення приміщень від будівельного сміття; влаштування тимчасових сміттєзбірників для видалення сміття з поверхів.

Під час виконання робіт обов'язково слід дотримуватися всіх правил техніки безпеки і виробничої санітарії. Робочі місця опоряджувальників обладнують засобами зв'язку, а також пристроями, які забезпечують нормальні гігієнічні умови (освітлення, захист від протягів тощо). Робоче місце штукатура повинно бути добре освітлене природним світлом. Це дає змогу правильно якісно виконувати опоряджувальні роботи. У приміщеннях має бути кімнатна температура (18...20 °С). Вентиляція повинна забезпечити не менше ніж дворазовий обмін повітря в приміщенні протягом години. Робочі місця для виконання опоряджувальних робіт на висоті повинні бути обладнані засобами підмащування і сходами-драбинами для підйому на них, що відповідають вимогам СНиП 12-03.